Інтерв’ю із Kateryna Kosheleva від 24.12.2022
─ Розкажіть звідки ви, та чим займаєтесь.
─ Суми, Київ, Вроцлав. Малюю комікси і книжкову графіку.
─ З чого почалася ваша історія митця?
─ Професійно — з питання мого арт-директора з рекламної агенції, в якій я тоді дизайнила: «Слухай, а ти не хочеш ілюстрацією займатись?». Як виявилось — хочу.
─ На чому ви зазвичай малюєте?
─ В основному — iPad; дуже люблю усілякі чорнильні ручки, лайнери, брашпени і акварель, але їх я більше використовую в скетчбуках.
─ Чи важливо для вас натхнення, чи це зайве?
─ Мистецтво такого плану, яким займаюсь я — це комбінація знань, причому іноді — з абсолютно неочікуваних тем, зусиль, і терпіння. В цьому є свій дуже дивний драйв, але він, радше — результат комбінації вищеперерахованого, ніж необхідна умова для роботи.
─ Які митці вас надихають?
─ Чиї роботи я можу розглядати без кінця? Точно Мьобіус. Точно Лейендекер. З сучасних — Mateu-Mestre (без поняття, як це правильно українізується), Cedric Peyravernay, Ralph Meyer, Wylie Beckert… список довгий).
Окремо дорогі мені українські митці. Іван Марчук — це любов. Світлана Гусак-Балух — неймовірно ніжні роботи. Не можу не згадати українських ілюстраторів — Сашко Ком‘яхов, Олексій Бондаренко, Дмитро Кривонос, Ана Годіс, Дарця Зіронька, Людмила Самусь, Оксана Була — продовжувати можна без кінця. У нас дуже багато потужних художників. Мабуть, єдиним позитивним наслідком цієї війни є те, що нас, українців, нарешті побачили і почали оцінювати окремо від російського культурного поля, і ми виявились дуже крутими (думаю, ми самі до кінця не розуміли, наскільки). Це потрібно усвідомлювати і як можливість, і як відповідальність. Здається, це вперше так стисло сформулювала Оксана Забужко, але те, що нас бачать, нас слухають, нас розпитують і запрошують — прямий результат роботи наших захисників, не просто якихось абстрактних «наших котиків», а реальних людей, котрі в холоді і багнюці виборюють зараз для нас ось це вікно можливостей. Дуже важливо пам‘ятати про це, особливо — після війни.
─ Яким ви запам'ятали 24.02.2022?
─ Весь лютий я працювала над приведенням до ладу перших глав свого коміксу, тож новини взагалі проходили повз мене; 24 лютого десь о другій ночі я буквально заснула над роботою, а вже за кілька годин мене розбудили фразою: «Почалося». Відео російських танків під Сумами, де лишились мої батьки… фото ударів по Києву, один з них — менше кілометра від місця, де я колись жила і де стались найважливіші події в моєму житті.
Ми вийшли тоді на перший великий мітинг у Вроцлаві, і я там в натовпі зрозуміла, що це вже не 2014, це набагато страшніше, і набагато важливіше теж.
.─ Що саме війна змінила у вашому житті?
─ Все. За характером — я глибокий інтроверт, два роки, що передували повномасштабній війні, я щасливо провела майже не виходячи з дому, малюючи по 10-12 годин на день.
Зараз в моєму житті менше малювання, набагато більше людей. Все, що було важливим до 24 лютого, якось відсунулось на другий план, на перший вийшли донати, маскувальні сітки, переклади…
─ Що будете робити, коли почуєте слово "Перемога!"?
─ Важко сказати. Думаю — гарячково надолужуватиму те, на що зараз немає ані часу, ані мізків: завершу і обов‘язково повністю видам в Україні свою новелу, доопрацюю ще дві… список, традиційно — довгий.
─ Якщо б сьогодні вам запропонували змінити одну річ: будь-що, — то що саме ви б змінили?
─ Будь-що? Сумській (а також Чернігівській, Харківській, Донецькій і Луганській) області не завадить вихід до океану. Ворожба як портове містечко, курортний Глухів, з північних сусідів - тільки мирна океанська фауна. Думаю, без Росії дуже багато проблем як в Україні, так і в світі дуже швидко втратили б гостроту як мінімум.
0 Коментарі