Інтерв’ю із Tetiana Kopytova від 24.12.2022
─ Розкажіть звідки ви, та чим займаєтесь.
─ Мене звати Тетяна Копитова, я живу в працюю в Києві. Я художник, зараз
працюю в основному ілюстратором дитячих книжок, також малюю картини з
кіньми і творчі ілюстрації.─ З чого почалася ваша історія митця?
─ Малювати я почала з раннього дитинства. Батьки завжди підтримували мої
захоплення, тож у п’ятий клас я поступила у Державну художню дитячу школу в
Києві, а потім ─ у Академію мистецтв. Мені завжди подобалось малювати для
дітей і писати картини. Спочатку я спробувала себе у gamedev, малювала
комп’ютерні ігри, але малювала дитячі книжки у вільний від основної роботи час
і врешті повністю перейшла на роботу з дитячою ілюстрацією. Профільна
художня освіта у мене зовсім інша - художник театру і кіно, тож довелося
самотужки здобувати освіту ілюстратора, бо там є свої нюанси. Зараз вже 5
років як я працюю ілюстратором на фрілансі, за цей час я проілюструвала
більш, ніж 50 книжок, більшість з яких була видана у США та Канаді.─ На чому ви зазвичай малюєте?
─ Раніше я малювала в акварелі, а зараз майже повністю перейшла на цифрову
ілюстрацію. Власне, це не має особливого значення, бо це ─ просто інструмент.
В цифрі простіше і швидше вносити правки, щось корегувати.
─ Чи важливо для вас натхнення, чи це зайве?
─ Натхнення ─ річ тонка і трохи ідеалізована. Безперечно, набагато приємніше
працювати, коли тебе переповнює енергія і все вдається, але малювання ─ це
така ж робота, як інші. І треба вміти працювати, не зважаючи на натхнення. Але
особисто я можу створювати саме творчі роботи виключно у стані піднесення. Я
дуже емоційна людина, тому це для мене важливо. Хоча я б віддала перевагу
не залежати від натхнення… бо інколи воно підіймає тебе посеред ночі ─ і
хочеш-не хочеш, а йдеш малювати, бо не заснеш)─ Які митці вас надихають?
─ В Україні дуже багато надзвичайно талановитих художників та ілюстраторів! Я
обожнюю творчість стількох людей, що так коротко і не сказати! Дуже ніжно
люблю ілюстрації Поліни Дорошенко, Марти Кошулінської, всієї ілюстраторскої
спільноти Pictoric. Я шаленію від коней австралійської ілюстраторки Трейсі
Грімвуд і неймовірної філософської графіки британського художника Чарлі
Маккізі, захоплюсь фантазійними світами ілюстраторки Ули Тунель з Фінляндії.
Надихаюся олійним живописом Катерини Білетиної і у захваті від того, як
зображує жіноче тіло Надія Дойчева. Усіх не згадати, це тема для окремої
розмови)─ Яким ви запам'ятали 24.02.2022?
─ Я не вірила, що у 21 сторіччі можлива отака війна. Тому 24.02 стало для мене
повним шоком. Ми з родиною живемо у приватному будинку біля Києва, і, як і
усі, прокинулися від вибухів. Це було дуже страшно. І все, що було потім. Я ніяк
не могла повірити, що це відбувається насправді. Окупанти підійшли доволі
близько до нашого району, і найстрашніше було бачити перелякане обличчя
сина, який ховався під ковдру від звуків вибухів...─ Що саме війна змінила у вашому житті?
─ Найбільше війна змінила мою творчість. Ми з родиною залишаємось в Україні,
я відчуваю потребу бути тут і робити те, що вмію найкраще: малювати і
працювати на нашому мистецькому фронті, переживати всі ці події разом із
моєю країною і її фантастичними людьми. Спочатку я не могла малювати, але
потім з мене полились емоції від пережитого, які вилились у творчість. Через
ілюстрації я передаю все, що відчуваю. Інколи це дуже боляче, але в результаті
цей процес зцілює, бо коли емоція виплеснута, її легше прожити і пережити. І
що цікаво, люди почали відгукуватись на мої ілюстрації. Переживати все це
легше, коли знаєш, що ти не один, і в ілюстраціях люди бачать втілення своїх
думок і почуттів, розуміють, що нас багато, що ми, як єдиний організм,
рефлексуємо разом, і тоді стає легше і з'являються сили жити далі. Ще, звісно,
є величезна користь у цьому своєрідному візуальному військовому арт-
щоденнику як явищу в плані привертання уваги до війни в Україні міжнародної
спільноти. Бо коли люди бачать новини про якусь далеку війну, їм часто
хочеться скоріш відвернутися від цих жахів і продовжити своє життя. А
мистецтво - це міжнародна мова, яка промовляє напряму до почуттів людини,
до її емпатії і людяності, незалежно, в якому куточку планети вона живе. Тому
це дуже суттєво, і я щаслива, що разом зі своїми колегами-ілюстраторами ми
робимо цю важливу для нашої перемоги справу.
Деякі з моїх ілюстрацій буквально розлетілися по світу! Наприклад, ілюстрація з
кицею Шафкою, яку через місяць окупації врятували з розбитої
багатоповерхівки, на моїй ілюстрації нескорена Шафка каже: “Слава нації!
Смерть ворогам!”. Її показували на телебаченні “Торонто” і в багатьох пабліках і
статтях. Я друкувала цю ілюстрацію на футболках і влаштовувала благодійний
продаж, і так ми назбирали 10000 грн, які перерахували на ЗСУ.
Також популярною стала ілюстрація з черепом у кокошнику, прикрашеним черепами, ракетами і ядерним вибухом, з неї навіть зробили стікер в телеграмі.
І дуже підтримала наших людей ілюстрація з непристойним жестом, який
показує рука ракетам, що летять на наші електромережі. Це була сильна
емоція нескореності після чергових обстрілів, і дуже відгукнулося людям.
Також особливе місце у моїй творчості займають тварини, я люблю тварин, у
мене багато собак і котів, є коні, тому те, що відбувається з тваринами під час
війни глибоко мене ранить також. Це непомітні безневинні і мовчазні жертви
війни, яку вони не розуміють і не розуміють, чому їхні життя раптом так
змінилися. І просто зараз ми разом з видавництвом “Віват” створюємо книгу про
тварин війни. Це буде дуже потужний проект, сповнений сильними емоціями,
переживаннями, любов’ і добром.─ Що будете робити, коли почуєте слово "Перемога!"?
─ Буду, мабуть, танцювати від щастя! І піду святкувати на Майдан! А в більш
довгостроковій перспективі хочеться думати про відбудову країни і психологічну
адаптацію постраждалих від війни, особливо дітей.─ Якщо б сьогодні вам запропонували змінити одну річ: будь-що, — то що саме ви б змінили?
─ Звісно, зараз у всіх нас одне бажання: щоб Україна перемогла, і війна
скінчилась. І щоб світоустрій змінився на той, у якому відсутня концепція війни
як така назавжди. Це те, що я б змінила просто цієї ж миті! Поки що це утопія,
але чому б не помріяти? Бо стільки неймовірного є у житті, стільки можна
створювати, вивчати, розвиватись, творити, пізнавати наш прекрасний світ і
ставати кращою і мудрішою цивілізацією.----
0 Коментарі