Інтерв’ю із Maksym Filipenko від 25.06.2023
1. Розкажіть звідки ви і чому обрали кар'єру митця
"Я з Донецька, але нещодавно виповнилося 9 років як я звідти вимушено виїхав. Весь цей час живу в Києві.
Мені завжди подобалося малювати, втім не думав, що це колись стане “кар’єрою”. Власне, я став на шлях ілюстратора менше року тому. Мені навіть досі дивно називати себе ілюстратором. Я тільки починаю трохи впевненіше про себе так говорити".
2. Ви належите до ЛГБТ+ спільноти?
Так, я гей.
3. Що означає для вас бути ним в Україні?
"З одного боку, я дуже пишаюся, бо наша країна за декілька років зробила величезний прогрес. Це стосується як роботи державних органів, так і суспільства в цілому. Бути відкритим геєм та жити в нашій країні реально. З іншого боку, це все одно дуже важко, і це дуже далеко від того, як мені могло би житися у більш прогресивних у цьому питанні країнах. Це дуже демотивує".
4. Чи відчуваєте ви підтримку держави, та щоб ви їй порадили, якщо уявити, що вона персоналізована особистість?
"Мені здається, що не потрібно нічого уявляти, бо по суті держава складається з багатьох окремих особистостей, і мені здається у владі почали з’являтися люди, які дійсно бажають покращити становище ЛГБТ+ спільноти в Україні. Навіть символічна підтримка, так як це зробило міністерство закордонних справ поставивши веселкову аватарку на честь прайд-місяця, це вже дуже важливо. Всім, хто не боїться і просуває подібні зміни хочеться подякувати. Всім, хто намагається гальмувати ці процеси, я хочу запропонувати квиток на росію, бо саме там гомофобія та трансфобія існують на рівні державної ідеології".
5. Спілкуючись із друзями я чув таку тезу: "Навіщо махати тими прапорами й робити паради, їх же ніхто не чіпає? Пропаганда". Прокоментуйте, будь ласка.
"Ті, хто так кажуть, просто не розуміють, що означає змалку приховувати своє існування та власну сутність. Брехати кожен раз, чому в тебе немає дівчини, немає дітей, виправляти якось свій голос, поведінку, зовнішність. Це дуже травмує та психологічно калічить тебе зсередини. Створює стіни та близькими. Заради чого? У мене є партнер, з яким ми живемо разом майже 9 років. Ще кілька років тому ми приховували від своїх батьків, що ми разом. На цій стадії стосунків ми вже б були одруженою парою, можливо мали би дітей. Але нам нічого з цього не дозволено. І зараз це не просто про принципове бажання рівності. Після початку повномасштабного вторгнення, питання “а що робити, якщо хтось з нас помре?” стає дуже реальним. У мене, наприклад, на підконтрольній Україні території немає жодного родича. Якщо мене вб’ють або тяжко поранять, то мою найближчу людину ніхто до мене не пустить і ніхто не дозволить їй приймати важливі рішення щодо мене.
Про пропаганду мені взагалі смішно чути. Гетеросексуальні люди, які це кажуть, вочевидь, просто не розуміють наскільки масштабною є їхня власна пропаганда. З дитинства, на кожному етапі, тобі повторюють яким має бути справжній чоловік та справжня жінка, як вони мають одягатися, ким працювати, коли одружитися, скільки дітей мати. І це всюди. В сімейному колі, в школі, у вишах, на роботі, по телебаченню, у кіно, тощо. Це просто неймовірний психологічний тиск, який змушує тебе думати, що ти - помилка. І це просто трагедія, коли ЛГБТ+ люди ламаються під цим тиском, створюють сім’ї з людьми, яких вони насправді не кохають, проживають свої життя не для себе, а просто щоб задовільнити чиїсь чужі очікування. Знову, кому це потрібно? Кому подобається жити у такій брехні та змушувати інших жити в ній?
Останнє про “їх ніхто не чіпає”. Зараз в Києві проходить фестиваль ЛГБТ+ фільмів Sunny Bunny. Ніхто не змушує нікого туди ходити, люди самі купують квитки та йдуть, якщо їм цікаво. Це по суті звичайний захід за гроші. Але організаторам та власникам кінотеатрів, де відбуваються покази, погрожують. Ці погрози дуже реальні, бо кілька років тому саме під час показу ЛГБТ+ фільмів спалили кінотеатр “Жовтень”. Я не знаю чи хтось не з ЛГБТ+ спільноти уявляє, що таке кожен раз йти на подібні події й відчувати небезпеку. А ми це відчуваємо щоразу. Іноді, для цього навіть достатньо просто йти по вулиці та виглядати “якось не так”.
6. Як ви вважаєте, як саме впливає ваше особисте життя на вашу творчість? Чи є взагалі цей вплив?
"Так, звичайно впливає. Як і багато інших ілюстраторів, я надихаюся власним досвідом. Зараз це досвід війни і він невід’ємний від того хто я, як я живу і з ким. Тому в своїх ілюстраціях, я не можу про це не говорити. Мені важливо, щоб в історіях про війну також були ЛГБТ+ люди. Зараз майже всі митці малюють на тему війни, проте я майже на бачу сюжетів, де показуються різні пари, родини. Це не показує всієї картини, тому сподіваюся, що мої ілюстрації хоч якось виправляють цей дисбаланс".
7. Якщо ви б могли змінити у світі одну річ, будь-що, то щоб це було?
"Ну якщо можна пофантазувати, то хочеться, щоб всі гомофоби перебралися до російської федерації та самоліквідувалися разом із нею. Щоб врешті можна було займатися реальними проблемами, а не виживанням".
0 Коментарі