Інтерв’ю із Zhuk Alyona від 04.03.2023
— Розкажіть звідки ви, та чим займаєтесь.
"Привіт :) Я - Альона, ілюстраторка і татуювальниця з Києва. Тепер, після початку повномасштабного вторгнення, тимчасово з Берліна. Але я себе ідентифікую як евакуйована, планую повертатись додому".
— З чого почалася ваша історія митця?
"Важко визначити. З дитинства, мабуть. Завжди любила малювати і в усіх анкетах писала, що хочу стати художницею, хоч поняття не мала, що саме це означає. Але коли виросла, плани змінились, і я майже 9 років пропрацювала журналісткою, редакторкою, медіатренеркою ─ з перервою на відпустку з догляду за дитиною, яка припала на період Євромайдану. Тоді, щоб відволікатись від реальності, почала активно малювати, і потім продовжувала підпрацьовувати ілюстраторкою паралельно з основною роботою. Але 4,5 роки тому вирішила, що настав час щось змінити і все ж спробувати займатись виключно мистецтвом, взяла в руки тату-машинку і закохалась. Проте, як і раніше, збираю і переповідаю історії людей, просто тепер не словами, а лініями".
— На чому ви зазвичай малюєте?
"На людях. Татуювання ─ основна частина мого доходу, і воно ж займає найбільше часу. Якщо говорити про ілюстрації, то малюю на графічному планшеті, а ескізи для тату часто на папері. Для душі малюю на чеках, серветках, на пост-ітах, на землі, що під рукою".
— Чи важливо для вас натхнення, чи це зайве?
"Я не думаю, що воно існує. Або, якщо точніше, думаю, що не існує однозначного визначення натхнення. Ідеї приходять тоді, коли я на них чекаю, тобто активно думаю про образи, кручу в голові слова, елементи, роздивляюсь довкола, помічаю. Або безпосередньо в процесі малювання. Якщо просто чекати на натхнення і не робити нічого, воно не з‘явиться. Принаймні, у мене так".
— Які митці вас надихають?
"Дуже різні. Моя стрічка складається переважно з ілюстраторів та татуювальників з усього світу. З українських найпершими спадають на думку Олександр Грехов, Сашко Даниленко, Женя Олійник, Євгенія Гайдамака, Ярослав Жук, Марта Бочарова, Ксенія Костюченко".
— Яким ви запам'ятали 24.02.2022?
"Дивним. Мені тоді ще не було страшно, було дивно. Ніби не правда це все. Я до кінця не вірила. Колишній чоловік забрав доньку на захід України, я їхати відмовилась, спокійно вигуляла в лісі собаку, роздивлялась людей, які мчали кудись з валізами і переносками, стояли в чергах, з’їздила в майстерню в порожньому безкоштовному транспорті, сходила у магазин. Здавалось, що вже завтра все повернеться до норми. Але, на жаль".
— Що саме війна змінила у вашому житті?
"Мені дуже пощастило, мої близькі цілі і здорові, і я, хоч і виїхала, проте маю змогу працювати так само, як і працювала. Проте війна забрала у мене моє життя, плани, надії, мрії. Оскільки я досі не фіналізувала свої документи, не можу поїхати до сім’ї і друзів хоча б у гості. Почуваюсь людиною без майбутнього, бо єдине, що цікавить попереду - перемога. Про безмежний біль, який назавжди оселився в кожному з нас, я мовчу, це і так зрозуміло".
— Що будете робити, коли почуєте слово "Перемога!"?
"Повернусь додому".
— Якщо б сьогодні вам запропонували змінити одну річ: будь-що, — то що саме ви б змінили?
"Росія би зникла. Назавжди".
0 Коментарі