Інтерв’ю із Dariia Matsola від 21.10.2022
─ Розкажіть звідки ви, та чим займаєтесь.
─ «Я з України», була ще до того як це стало мейн стриймом, бо так я завжди відчувала і про це свідчить моє мандрівне життя. Але щоб не лякати читача «приземлюся» в селі Ясенівка, що на Київщині.
За освітою інженерка електроніки, за після дипломною освітою — графічна дизайнерка, у цій сфері працюю понад 10 років. Також займалася версткою книг і створенням ілюстрацій.
─ З чого почалася ваша історія митця?
─ Мабуть як і у більшості вона почалася з дитинства. Велику роль зіграли рідні — мій дядько був художником, в будинку було повно картин, книг і журналів про мистецтво, а малювати мене вчив дідусь. Також моє захоплення підтримували батьки. Навіть в університеті на парах з мікроелектроніки я мріяла, що якщо доведеться стати інженеркою, то у вільний час буду малювати.
─ На чому ви зазвичай малюєте?
─ Останнім часом в роботі використовую скетчбук, лінери і кольорові олівці. Це дуже зручно, адже я люблю малювати природу і такі матеріали займають мало місця в сумці.
До повномасштабної війни я часто мандрувала й завжди в поїздки чи походи в гори брала з собою олівці та блокнот. Також в мене є роботи тушшю, акриловими й акварельними фарбами. Кілька робіт виконано в фотошопі.
─ Чи важливо для вас натхнення, чи це зайве?
─ Залежить, що ви маєте на увазі під «натхненням». «Піднесений настрій творити»? тоді «Ні». Для мене важливішим в роботі є сформована ідея, це якщо говорити про ілюстрацію. Я багато розмірковую на різні теми, читаю книги, вигадую історії — це все в сукупності і є моїм натхненням. Щоб відбулася невеличка ілюстрація крізь мене проходить багато інформації з різних джерел, це мабуть і є натхнення.
У замальовках природи натхненням виступає споглядання.
─ Які митці вас надихають?
─ Мене надихають роботи, тому це завжди будуть різні митці. Мені подобаються роботи Євгенії Гайдамаки, каліграфія сестер Лопухіних, графічні роботи Серджо Топпі, акварелі Катерини Кондратієвої, ілюстрації Олександра Шатохіна.
─ Яким ви запам'ятали 24.02.2022?
─ Сірий день, з низькими хмарами, літаками й гвинтокрилами в повітрі, пострілами різної зброї та виїздом з дому довгим затором з мінімумом речей, зібраних нашвидкоруч, до рідні на Рівненщину. Я назавжди запам'ятаю колони українських військових і техніки, які їхали в бік Києва, щоб першими стати на наш захист. Я безмежно вдячна нашим людям і воїнам, які щодня виборюють нам право на життя.
─ Що саме війна змінила у вашому житті?
─ Війна у нас з 2014 року. З того часу я фізично не могла дивитися різні бойовики. Після початку повномасштабного вторгнення я втратила роботу в сфері книжкового дизайну, певний час не могла нічого малювати та писати. Всі ці події, втрати й жахи війни залишають свої сліди. Але творчість мене підтримує. До війни я читала історії акторів, музикантів й інших митців, які працювали під час Другої Світової і не могла зрозуміти, як вони це робили. Зараз бачу й розумію силу мистецтва. Вона працює у двох напрямках — у напрямку споживача цього мистецтва, і у напрямку автора. Сила мистецтва підтримує кожного дотичного.
─ Що будете робити, коли почуєте слово "Перемога!"?
─ Я буду щаслива, коли почую це слово, адже це означатиме, що я буду жива в той день. Дуже хочеться, щоб якомога більше українців змогли почути це слово. Але це не кінцева точка, а початок нового важкого шляху до відновлення і там у нас буде багато роботи.
─ Якщо б сьогодні вам запропонували змінити одну річ: будь-що, — то що саме ви б змінили?
─ Звісно я б хотіла, щоб українців оминула війна. Але в історії немає поняття «якби». І на превеликий жаль, війни та вбивства відбуваються не лише на нашій території. Для мене кожне людське життя — це історія, це чийсь всесвіт. Кожне людське життя унікальне.
0 Коментарі