Інтерв’ю із Dina Chmuzh від 06.06.2023
— Розкажіть звідки ви, та чим займаєтесь.
"Я з Харкова, займаюсь дуже різними речами: ілюстрації, стріт-арт, дизайн, поезія і подеколи театральні практики".
— З чого почалася ваша історія митця?
"Важко визначити, але, здається, творчий шлях почався ще в дитинстві і в іншому медіа ─ в театрі ляльок. Потім була і художня школа, і художній ліцей, і врешті художня академія (ХДАДМ), але, мабуть, воно все відчувалось своєрідним продовженням одного поштовху. Якщо конкретніше, не учнівські завдання і грайливі експерименти, а перші осмислені власні речі, почала робити саме на стінах міста, десь у 19 років".
— На чому ви зазвичай малюєте?
"Частіше за все малюю на папері (люблю працювати в скетчбуках, створюючи в них окремий всесвіт), на графічному планшеті, і на стінах".
— Чи важливо для вас натхнення, чи це зайве?
"Мабуть, натхнення для мене не є якоюсь необхідною умовою для праці, скоріше воно відчувається як "вікно у космос" ─ певний момент, коли ЩОСЬ буквально відкривається тобі і водночас народжується в тобі. Мені важливо цей момент вхопити і як мінімум зафіксувати, потім я можу вертатися і опрацьовувати знайдене/відчуте".
— Які митці вас надихають?
"Мене надихають митці з різних галузей, як то музика, театр, кіно і література. Їх доволі багацько і видається, що всіх і не перелічу. Також надихають діячі культури з минулого, особливо Леся Українка мені резонує і часто в своїх роботах звертаюся до її творчості. Із сучасних художників надихають Костянтин Зоркін, Мітя Фєнєчкін, Богдана Давидюк, Ольга Бабак, Софія Авдєєва, Ольга Лісовська, Лілія Петрова, скульптор Владіслав Юдін, фотографиня Поліна Карпова".
— Яким ви запам'ятали 24.02.2022?
"Запам'ятала як очікуваний день. Всю ніч напередодні не спала і слідкувала з мамою за розгортанням подій і напевно саме це було найяскравішим ─ момент усвідомлення, що зло дійсно НАСТУПАЄ і жах, що поки інші сплять ти вже це знаєш і вдіяти нічого не можеш - тільки споглядати. Пам'ятаю, що написала тоді в робочий чат: "Яка страшна чорна ніч". Весь ранок мене трясло і я намагалась робити щось максимально раціональне і корисне, але виходило, звісно, так собі".
— Що саме війна змінила у вашому житті?
"Війна... змусила відчути відсутність дома, його цінність. Тато пішов добровольцем. Ми з мамою майже пів року перебували у Львові. Війна ніби розібрала моє життя і зараз воно зібрано заново, ніби схоже, але вже по-іншому".
— Що будете робити, коли почуєте слово "Перемога!"?
"Якщо чесно ─ я не знаю. Якщо емоційно, то скоріш за все спочатку не повірю і буду довго вишукувати всі можливі підтвердження, щоб дозволити собі радіти. Потім безперечно розплачусь. А якщо не про реакції, то розумію, що чим більше часу спливає, тим важливішим стає "робити зараз", а не відкладати до "перемоги". І "рожевих мрій" стає дедалі менше і все більше налаштування на тривалу, плідну і виснажливу роботу. Хіба мариться мені масова святкова акція в Харкові ─ радісна і гірка водночас, де радіючи, не забувають всіх жертв цієї війни. Так, я б пішла туди".
— Якби сьогодні вам запропонували змінити одну річ: будь-що, — то що саме ви б змінили?
"Можливо, я б таки лишилась в Харкові, бо жалію, що не бачила міста в усіх його трансформаціях і станах, що не переживала ті особливі моменти тут, що не допомагала на місці. Але є плюси, що я вперше жила в іншому місті, що прийшлось віднаходити форму як говорити про рідне місто, що відчула зв'язок з ним ще більше, що, зрештою, вертатись так приємно".
0 Коментарі