Інтерв’ю із Irina Zarubina від 05.02.2023
— Розкажіть звідки ви, та чим займаєтесь.
"Мене зовуть Ірина, я ілюстратор. Народилась і живу в Харкові".
— З чого почалася ваша історія митця?
"З таємного малювання на шпалерах за диваном, поки ніхто не бачить. Потім малювала сонечко і котиків зеленкою на збитих ліктях і колінках. І зайчика, я всюди малювала зайчика хвостом до глядача, бо не знала як намалювати його спереду. Моє оточення в дитинстві не було дотичним до творчого, але в результаті я прийшла до ілюстрації — спочатку дитячої книжкової, потім журнальної, і для деяких сайтів. Нічого на гостросоціальні теми раніше не малювала. Чи то не встигала зрозуміти що відбувалось, чи просто побоювалась братись за такі теми. Аж коли почалась війна, і з‘явилась потреба це якось описувати, фіксувати".
— На чому ви зазвичай малюєте?
"Частіше за все міксую роботу живими матеріалами і графічний планшет".
— Чи важливо для вас натхнення, чи це зайве?
"Натхнення це чудово, особливо для персональних авторських малюнків. Але коли горять дедлайни — краще просто почати щось робити, бо чекати музу можна довго".
— Які митці вас надихають?
"Марія Приймаченко, Ганна Собачко-Шостак, і багато інших".
— Яким ви запам'ятали 24.02.2022?
"24 лютого пам‘ятаю уривками. Було дуже страшно".
— Що саме війна змінила у вашому житті?
"Коли вийшла з ступору — стала більше працювати (дякуючи людям які підтримували і продовжують підтримувати українців\митців). А так — багато змінила. Відчуття безпеки зникло"
— Що будете робити, коли почуєте слово "Перемога!"?
"Уявлення не маю. Ну, ревіти — то само собою".
— Якщо б сьогодні вам запропонували змінити одну річ: будь-що, — то що саме ви б змінили?
"Є життєві уроки, які б я не хотіла проходити — але що сталося те сталося, нічого не зміниш"
0 Коментарі